Відповідь на запитання «чи можна в Москві повторити сценарій Венесуели?» я брала з таблиці Ци Мень. Нижче — опис логіки ситуації так, як вона читається в оракулі. Цікаво, що офіційна версія США щодо подій у Венесуелі в цій логіці отримує підтвердження.
Якщо виходити з поточної картини, то відповідь — швидше ні, ніж так.
Сценарій Венесуели будувався на затриманні злочинця Мадуро та поверненні контролю над нафтою як ключовим ресурсом. Насправді саме відновлення контролю США над венесуельською нафтою — як над самим ресурсом, так і над прибутками від нього — і спровокувало всі подальші дії. Очевидно, що венесуельська нафта — це не локальна історія, а інструмент впливу на ширший нафтовий ринок. В умовах, коли ціна на нафту вже знижується, вихід додаткових обсягів здатен посилити це падіння. Такий механізм працює через зміну середовища, в якому існують інші нафтовозалежні економіки.
У поточній ситуації саме це і виглядає головним вектором тиску: не спроба негайно зламати, а створення умов, за яких попередня модель стає дедалі менш стійкою. Це не швидкий сценарій і не одномоментний обвал, а процес.
Україна керується логікою виживання та підтримання життя, тоді як агресор невідворотно наближається до необхідності трансформації, тобто вимушених змін.
Для рф ключовою темою є трансформація. Вона може читатися і як ресурсне виснаження (зокрема нафтове), і як необхідність змінювати форму існування під тиском зовнішнього середовища. При цьому те, що відбувається, супроводжується лякаючими, емоційно навантаженими подіями. Їхній ефект передусім психологічний: вони посилюють страх, напруження та імпульсивність, але самі по собі не гарантують раціональних чи стратегічно вигідних рішень. Особливо показово події можуть розгортатися у січні 2026 року (зокрема в місяць Вола).
Китай у цій конфігурації займає окрему позицію. Він відкритий до дій і має можливості впливати на процеси, однак його роль радше полягає у контролі та управлінні, ніж у прямому втручанні. Його вплив поширюється і на Україну, і на рф, але реалізується через домовленості та економічні механізми. Водночас емоції та демонстративність можуть тимчасово переважати над реальними кроками.
Глобальний Південь на цей момент ослаблений: там є ідеї та витончені рішення, але енергії для їх реалізації поки що недостатньо.
ЄС перебуває у стані вимкненості з активних дій — це радше тимчасова пауза, ніж втрата ролі.
У підсумку складається картина, за якої пряме повторення венесуельського сценарію в Москві малоймовірне. Проте ймовірний інший процес: посилення тиску через нафту, ринок і середовище, що поступово підштовхує систему до зміни форми. Це не гарантує бажаного результату і не означає негайного перелому, але створює ситуацію, в якій залишатися колишньою стає дедалі важче.
Текст є інтерпретацією ситуації в межах системи Ци Мень і не є політичним прогнозом.